Соціальні історії Шевченківскьго району

«Працювати батьками» - найкраща робота


18 грудня року-день народження нової сім’ї у Шевченківському районі столиці, щорік свято для всієї районної соціальної служби, бо 4 роки тому в цей день  на базі родини Фисоченко Ірини Сергіївни та Фисоченко Сергія Васильовича було урочисто відкрито дитячий будинок сімейного типу. Тоді подружжя Фисоченків взяли на виховання 5 дітей-сиріт та дітей, які були позбавлені батьківського піклування. Ірина та Сергій мали мужність взяли на себе відповідальність створити середовище для дітей-вихованців, в якому вони могли б зростати, навчатись та розвиватись, а в майбутньому бути гідними членами суспільства. Допомагало й те, що Фисоченки мали досвід у вихованні власної дитини – у них росла донька Каріна, учениця 6-го класу. «На батьків-вихователів покладено велику відповідальність. Вони розуміють, що  виховання в сім’ї – велика праця: фізична, коли мати доглядає за дитиною, психологічна, коли йдеться про її духовний розвиток. Дитина, яка виховується в сімейному оточенні, свідомо і підсвідомо вчиться бути такою, як мама і тато, брати та сестри – це є головним фактором, що формує її подальше життя. Тому сім’я веде активний спосіб життя, батьки-вихователі та діти відвідують різноманітні розважальні та розвиваючі заходи, майстер-класи. Діти-вихованці займаються в спортивних секціях, танцювальних гуртках. Одним з найбільших захоплень сім’ї являється кемпінг»- зауважує провідний спеціаліст Шевченківського районного центру соціальних служб Юлія Нагацька, яка здійснює соціальний супровід сім’ї.

Спираючись на допомогу соціальних працівників Шевченківського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, родина не зупинилася на своїх успіхах, і протягом чотирьох років на виховання прийняла 15 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Нещодавно мати-вихователька Ірина стала переможницею міського конкурсу «Киянка року-2015» у номінації «Жінка-берегиня», де були відзначені жінки столиці за значні здобутки у професійній та громадській діяльності.  А під час святкування «Дня сім’ї» Київський міський голова Віталій Кличко привітав батьків-вихователів Фисоченко Ірину Сергіївну та Фисоченко Сергія Васильовича та урочисто вручив ключі від автівки для дитячого будинку сімейного типу!

На даний час родина займається вихованням восьми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та являється яскравим прикладом для родин, які готові брати на себе відповідальність «працювати батьками».

Допомога поруч

Сім’я Козачків з міста Горлівка, Донецької області. Це велике промислове місто з населенням понад чверть мільйона осіб. 27 липня 2014 року по Горлівці було завдано ракетно-мінометного удару з околиць міста. Кількість загиблих серед мирного населення – близько  30 осіб.

З липня 2014 року по сьогоднішній день в Горлівці ведуться активні бойові дії, як наслідок багато загиблих та поранених мирних жителів, серйозні пошкодження отримали об'єкти комунальної інфраструктури, відсутнє газопостачання, енергопостачання та вода, не вистачає продуктів харчування та питної води. Люди ховаються в підвалах, перечікуючи артилерійські обстріли та мінометні удари.

В умовах бойових дій опинилась і сім’я Козачків: одинока мати Ольга – пенсіонерка, інвалід ІІ групи, та її син Іван – 20-ти річний студент Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Мати сама виховувала сина, який з малих літ був їй помічником, захисником, надійною опорою.

Коли розпочались бойові дії, Ольга була одна вдома. Зібравши документи та найнеобхідніші речі жінка вирішила спуститись в підвал будинку. Електропостачання було відключено, тож жінці на протезі довелось спускатись сходами з 9 поверху. Долаючи біль та сльози Ольга йшла сходами вниз, щоб вижити заради свого єдиного сина, кожен крок був справжнім випробуванням і лише віра та надія на краще допомагали долати фізичні страждання.

Потім були довгі дні та ночі перебування в підвалі в жахливих умовах без світла,  без елементарних зручностей з браком харчів та води. Постійний страх нових обстрілів, звуки снарядів, які розриваються та знищують будинки, майно, а найжахливіше - забирають життя людей…

Жити та триматись допомагали молитви за сина Івана, який на той час знаходився в Луганську, також  в епіцентрі бойових дій. Іноді, в період між ракетно-мінометними ударами, була можливість зателефонувати синочку та почути рідний голос. «Слава Богу, живий, здоровий»…

Коли з’явилась можливість Ольга виїхала до Луганська, де зустрілась з сином, та вже разом переїхали до Києва. Дорога була дуже складною. Часто зупиняли військові з АТО та представники ЛНР, ДНР. Сім’я мала надію на успішний переїзд та нарешті мирне небо над головою, спокій, безпеку.

Прибувши на Центральний залізничний вокзал міста Києва, зайняли чергу на реєстрацію у міжвідомчий координаційний центр з вирішення питань, пов'язаних з розміщенням та життєзабезпеченням громадян, що переміщуються з АР Крим та зони проведення АТО. Довелося дві доби ночувати на вокзалі. За підтримки працівників Шевченківського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сім’ю було розміщено в одному з київських санаторіїв, де забезпечено необхідні умови для проживання та життєзабезпечення. Мати з сином, після проживання в підвалі та на вокзалі, нарешті мали світлу простору кімнату з усім необхідним та увагу турботливого персоналу закладу.

Вже за кілька днів Іван знайшов роботу в Києві, щоб мати можливість забезпечувати себе та матір речами першої необхідності. Маючи дах над головою та безпеку,  думками Ольга все ж була в Горлівці – де все рідне, знайоме.

Облаштувавшись у Києві, Іван вирішив спробувати перевестись на навчання до Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Подав заяву про переведення з Луганського національного університету імені Тараса Шевченка до приймальної комісії НПУ імені М.П. Драгоманова та пройшов співбесіду.

Сім’я Козачків переживала з приводу успішного переведення Івана на бюджетну форму навчання так як була поінформована про великий конкурс на бюджетне замовлення. Іван заручився підтримкою працівників Шевченківського районного у місті Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та керівництва Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Підготували лист-клопотання ректору НПУ імені М.П. Драгоманова. З вересня Іван зарахований на другий курс університету та продовжує навчання. Вихідними днями має підробіток.

Життя потроху стабілізувалось, увійшло в буденне русло, але у мріях родина у рідному місті, власній затишній домівці серед знайомих та близьких. Кожну хвилину Ольга та Іван сподіваються повернутись та жити щасливо, як колись…