Соціальні історії Голосіївського району

Дитячий будинок сімейного типу з Голосіїва чекає на нових вихованців

Рішення взяти на виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування, Олексій Володимирович та Єлизавета Всеволодівна Брагінець прийняли ще в 2013 році, коли організовували та проводили розважально-спортивні заходи для дітей-сиріт, вихованців дитячого будинку «Колиска дитячої надії». Олексій та Єлизавета активно займались культурно-просвітницькою роботою серед дітей та молоді, спільно проводили лекції та заняття щодо ведення здорового способу життя. Єлизавета- директор спортивного центру «Авана», який працює при церкві «Світло життя».

Олексій та Єлизавета,  зібравши необхідний пакет документів, пройшли курс навчання прийомних батьків та батьків-вихователів в Київському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і стали кандидатами в прийомні батьки. А 29 січня 2014 розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на базі їх родини утворено прийомну сім’ю та влаштовано туди братів- 8 річного М., 5-річного Д. та  3-х річного Д.

Через рік прийомні батьки виявили бажання стати батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу та ще прийняти на виховання дітей-сиріт. 26 березня 2015 на базі родини Брагінець створено ДБСТ, малолітніх дітей-сиріт  переведено в статус дітей-вихованців. Протягом 2015 року до ДБСТ було довлаштовано  1- річного Ю. та 9 річного Б. На сьогоднішній день одного з вихованців батьки-вихователі усиновили,  а дитячий будинок сімейного типу чекає на довлаштування вихованців.

Фото з соціокультурної акції "Теплий дім "(2016)

Як повернути матір в сім'ю

Ця сім’я попала в поле зору Служби у справах дітей, коли Анна перестала відвідувати школу. Під час інспектування родини фахівець із соціальної роботи Голосіївського РЦСССДМ Зубкова Катерина Василівна дізнались, що 16-річна Анна вдома не проживає, а живе у подруги в Оболонському районі, тому що спільної мови із матір’ю знайти не може. Мати, яка працює на ринку, не займалася вихованням своєї доньки та не приділяла їй належної уваги. Вона влаштовувала своє особисте життя,  бо вважала, що донька вже доросла і самостійна. Грошей в сім’ї не вистачало, тож донька-підліток змушена була піти на роботу, щоб заробляти гроші на свої потреби та новий одяг. Найбільш вразило, що тільки Анна розуміла те, що модель існування їх родини є не правильною, матір же все влаштовувало.

Фахівці в своїй роботі із цією сім’єю наштовхнулися на агресію матері, яка не розуміла чому в її особисте життя має хтось втручатися. Але коли почала помічати зміни на краще агресія змінилась на доброзичливість та довіру.

З 16-річною Анною проводились соціально-педагогічні консультації, мотиваційні та роз’яснювальні бесіди на теми необхідності отримати загальну освіту, здати ЗНО та отримати професію, також розуміння своєї матері, яка виховала її. Анні допомогли перевестися до вечірньої школи, щоб отримати загальну освіту та мати можливість здати ЗНО.

З матір’ю проводилась соціально-педагогічна робота з метою повернення доньки додому, були обговорені проблеми та потреби підлітків, а також роль матері в становленні особистості доньки.

На даний час Анна повернулася додому, навчається в вечірній школі та мріє в майбутньому отримати професію перукаря-стиліста. Працює не повний робочий день та має час на спілкування з друзями. А мати, Ірина Василівна, почала більше приділяти уваги доньці, цікавитися її проблемами та розвитком.

Невгамовна Оксанка

Дитина-підліток, а ще й  під опікою-непроста проблема. Соціальна ситуація:  відповідно до «Державного стандарту соціального супроводу стосовно дітей, які перебувають на вихованні в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу» з сім’єю С. почали працювати фахівці із соціальної роботи. На момент відвідування сім’ї фахівцем із соціальної роботи Голосіївського РЦСССДМ Проботюк Ольгою Вікторівною стало зрозуміло, що між опікуном, Валерієм Олеговичем, та дитиною під опікою, Оксаною, досить складні та натягнуті стосунки. Як говориться, повне нерозуміння один одного. Ланкою, яка ще якось єднала та мирила їх була жінка опікуна, Марія Василівна.

Оксана, хоча і вчилася у 11 класі, так і не визначилася з майбутньою професією. Її цікавило лише те, як подовше погуляти з друзями на дворі, що звісно не влаштовувало дідуся-опікуна та викликало ще більше конфліктних ситуацій.

Ще однією проблемою цієї родини було квартирне питання. Квартира, в якій проживала родина не була приватизована, тож частки оформленої на Оксану теж не було. Фахівцем із соціальної роботи була проведена роз’яснювальна робота з Валерієм Олеговичем, щодо приватизації квартири, а також було пролобійовано інтереси клієнта в відповідних установах, для швидшого вирішення даного питання.

З Валерієм Олеговичем були проведені соціально-педагогічні консультації, щодо проблем виховання підлітків, а також мотиваційна робота щодо конструктивного вирішення конфліктів.

Оксані допомогли пройти профорієнтаційне тестування та визначитись з майбутньою професією, а також вступити до ВНЗ, який вибрала дівчинка. Оксана зрозуміла, яку велику відповідальність вона несе за своє життя та життя свого дідуся, який не зважаючи не на що виховав її достойною людиною і все своє життя присвятив вихованню онуки.

На теперішній час квартира приватизована і Оксана має свою законну частку майна. Також вона вчиться у ВНЗ, на факультеті який сама обрала для себе та старанно готується до семінарів та сесії. З дідусем стосунки налагодились як тільки дівчинка зрозуміла, чого вона все ж таки хоче від свого життя. Бачити їх посмішки найвища нагорода для людей нашої професії.