Соціальні історії Солом'янського району

Родинне гніздо Лелекачів: «Кожна дитина в сім’ї – це складова щастя всього  роду»

Дитячий будинок сімейного типу Ярової Олени Миколаївни та Ярового Олексія Олексійовича створено 21 лютого 2007 року. В сім’ю були влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування: сестри 11 -річна Марія та 4-річна Катерина та їх брати- 6-річний брат Кирило та 1-річний Ілля, а також 11-річний Дмитро та 5-річний Олег. Окрім цього мама-вихователь мала і свою біологічну дитину 6- річного Дмитра.   Процес адаптації звісно ж проходив непросто. Одразу стільки дітей різного віку! На жаль, батько-вихователь пішов з сім’ї. Олена Миколаївна тривалий час виховувала 8 дітей сама. Але поруч з порадою та допомогою завжди були соціальні працівники Солом’янського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який опікувався сім’єю. Поступово життя владналося, для дітей в родині були створені всі необхідні умови для гармонійного та всебічного розвитку, вони приймали  активну участь в шкільних та громадських культурно-масових заходах. За час перебування дітей в ДБСТ зроблено великий прогрес у поліпшенні стану здоров’я дітей, навчанні, розвитку. Всі діти добре вчились, мама-вихователь стала головою батьківського комітету, що дало їй можливість тримати навчання дітей під постійним контролем

На щастя, знайшовся чоловік, який був готовий розділити з Оленою Миколаївною всі радощі та проблеми виховання дітей і мав він дуже показове призвіще- Лелекач. В Олени з Іваном народився син Андрій. Родина міцніла, діти «набиралися сил для польоту», підростали, дорослішали і з часом по віку готові були покинути своє «родинне гніздечко».

А нещодавно, 16 червня 2016 року в сім’ю було довлаштовано 4 дітей позбавлених батьківського піклування. Це були сестри, 11-річна Христина, 3-річна Єва, 2-річна Ангеліна та їх брат 8- річний Богдан. На сьогоднішній день батьки-вихователі опікуються 11 дітьми, з яких десять – вихованці. Ділахи дружелюбно сприйняли появу нових дітей в сім’ї. Хлопці залучають Богдана в свої ігри, розмови, найбільш він спілкується з Іллею. В той час, коли в сім’ї з’явилися нові вихованці, найстарша Марія- найбільша мамина помічниця, була поглинута напруженим навчанням (йшла сесія), тому менші дівчата -Катя та Хрестина одразу активно включилися у допомогу мамі-виховательці у догляді за Євою, Ангеліною та швидко затоваришували. На сьогоднішній день основна мотивація батьків-вихователів - створення міцної сім’ї, налагодження стабільних взаємовідносин між дітьми, членами родини. Батьки-вихователі намагаються всебічно розвивати дітей, враховуючи їх особисті здібності та побажання, це займає багато зусиль та часу.

В любові та підтримці проходять свята і будні родини Лелекачів. Нещодавно на «День сім’ї» з рук київського міського голови родина отримала автомобіль.  «Наші Лелакачі»- так їх називають у Солом’янському районному у м. Києві центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Районна соціальна служба опікується 5 прийомними сім’ями, в яких виховується 5 дітей, та 2 дитячими будинками сімейного типу, в яких - 17 дітей-вихованців.

Мама родини Лекачів – Олена Миколаївна вважає, що запорукою їх успіху, є розуміння, що кожна дитина в сім’ї – це складова щастя всього їхнього роду. А соціальні працівники районного центру соціальних служб бажають родині Лелекачів і всім українським родинам усього найкращого і успіхів у вихованні дітей.

Непрості мирні будні простого бійця АТО

У  січні 2015 року, які і багато наших співвітчизників, Володимир пішов до лав Збройних Сил України захищати незалежність та територіальну цілісність держави. Коли він потрапив в зону антитерористичної операції на Сході України, Володимир став почувати  різки зміни в своєму психічному стані. Після нервового зриву був направлений на лікування в Київський військовий шпиталь. Після проходження медикаментозного лікування демобілізувався та повернувся додому в Київ до своєї дружини та маленької дочки.

Наприкінці квітня спеціалістами Солом’янського районого у м. Києві Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді був встановлений первинний контакт с Володимиром, коли він знаходився  ще у шпиталі. Фахівці із соціальної роботи з’ясували, що Володимир вже оформив та отримав виплати передбачені законом, отримує компенсацію за комунальні послуги. Наступний зв’язок з Володимиром був встановлений після його лікування у шпиталі, коли він середині травня повернувся додому.

Спеціалісти Центру здійснили соціальне інспектування родини демобілізованого бійця за місцем проживання, щоб більш детально визначити потреби родини та ефективніше допомогти. З’ясувалось, що у Володимира з’явилась потреба у психологічній допомозі-його виснажували нічні жахи,  чоловік просинався серед ночі, довго не міг заснути. Володимира хвилювало відчуття «нереальності» мирного життя, у чоловіка обірвалися контакти з друзями та погіршився зв’язок з членами родини. На жаль, Володимир почував себе самотнім та незахищеним.

Упродовж травня-червня спеціаліст Центру, сертифікований психолог, проводить з Володимиром корекційні заняття для відновлення та стабілізації його емоційного та психологічного стану. Працівники соціальної служби поінформували членів сім’ї Володимира про те, які зміни можуть відбуватись в поведінці бійця після повернення його із зони АТО, як треба поводитись з ним, та чого не слід робити, щоб не погіршити його стан. Сам чоловік систематично відвідує психолога Центру, де навчається технікам релаксації та дихання для стабілізації свого стану, вчиться долати інтрузивні спогади, також вчиться повертатися з місця бою у час «тут и тепер».

Після проведеної роботи (яка продовжуватиметься і надалі), Володимир за допомогою спеціалістів центру повірив у те, що він не сам, що він зможе подолати наслідки травматичної події, яку він пережив.

Працівники Центру соціальних служби постійно залучають сім’ю Володимира до відвідування різноманітних заходів, що також сприятливо впливає на відновлення соціального життя Володимира та його сім’ї.  Він став більше часу проводити у колі сім’ї, які з набутими знаннями можуть більш повноцінно та ефективно допомогти своєму татові та чоловіку повертатися до повноцінного життя.