Соціально-психологічні та соціально-правові аспекти дій фахівців соціальної роботи у випадку насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми

Насильство в сім’ї - одна з найбільш поширених і загально–відомих соціальних проблем, з якою прямо чи опосередковано стикається більшість населення.
Майнове розшарування суспільства, зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невлаштованість, безробіття, юридична безправність, загальна психологічна напруженість, яка часто призводить до алкоголізації і наркотизації, втрата морально-психологічних орієнтирів, негативно відбивається на мікрокліматі в родині, сприяє різкому зниженню культури між сімейного спілкування, призводить до загострення сімейних конфліктів і провокує виникнення сімейного неблагополуччя. Феноменом сімейного неблагополуччя є насильство в родині, що сьогодні набирає загрозливих епідемічних розмірів.
Нормативно-правова база в Україні щодо попередження насильства та жорстокого поводження з дітьми:
Конституція України
Стаття 3. 
Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю
Стаття 28
Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.
Стаття 52
Будь яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
( а також ст.. 21, 24, 51)
Закон України „Про охорону дитинства”
Стаття 10 Право на захист від усіх форм насильства
Закон України „Про попередження насильства в сім ї” (визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім ї 
Закон України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім ї або невиконання захисного припису”
Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім ї” 
Статті Кримінального кодексу України, які застосовують стосовно встановлення відповідальності за вчинення фізичного, сексуального, психологічного та економічного насильства в сім ї
(ст.115,116,117,119,120,121,122,123,125,126,127,128,129,135,136,152,153,155,156,166,167,194,195)
Постанова Кабінету Міністрів України „Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім ї або реальну його загрозу” ( визначає механізми прийняття, обліку та розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім ї або реальну його загрозу)
Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та М міністерства внутрішніх справ України „Інструкція щодо взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних структурних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї” ( визначає порядок здійснення заходів з попередження насильства в сім ї даними структурами)  
Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, МВС України, Міністерства освіти й науки України, МОЗ України „Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його здійснення”

Ідентифікація насильства в сім’ї:
Відповідно до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" далі наводимо терміни, що вживаються, та їх значення:
насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю;
фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;
сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;
психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї, шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;
економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я; 
жертва насильства в сім’ї – член сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї;
попередження насильства в сім’ї – система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства у сім’ї, припинення насильства у сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї;
реальна загроза вчинення насильства в сім’ї – погроза вчинення одним членом сім’ї стосовно іншого члена сім’ї умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю;
віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї – поведінка потенційної жертви насильства в сім’ї, що провокує насильство в сім’ї.
Необхідно зазначити, що будь-яка особа відповідно до характерологічного складу своєї особистості може поводитися віктимно, не усвідомлюючи цей факт, не замислюючись над наслідками своєї поведінки, тобто ненавмисне.
Терміни насильник, агресор, винуватець, кривдник означають особу, яка чинить насильство в сім'ї. Незважаючи, що дані терміни чоловічого роду, вони також стосуються осіб жіночої статі. 
Домашнє насильство має свої особливості;
це не одноразова дія. Це процес, що складається з циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника;
якщо один раз насильствов сім’ї з’явилося, то воно воно обов’язково повториться;
це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання;
це насильство між особами, як правило, залежними одне від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточення;
з погляду винуватця воно є ефективним, швидким і найменш витратним засобом досягнення визначеної мети. Інші, ненасильницькі, методи потребують великих зусиль. Людини не відмовиться від того, що дає ефект. Якщо насильника не навчити іншому ефективному способу спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати чинити над ними насильство. 
Нині склалися три основні підходи до проблеми: соціально-історичний; системний сімейний та індивідуально-психологічний. 
Перший розглядає насильство як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах. 
Другий підхід фокусується на походженні та формах конфлікту, вивчаючи особливості взаємодії, динаміку спілкування, процес вирішення конфліктів у сім'ї як системі.
Індивідуально-психологічна перспектива розгляду проблеми передбачає пошук специфічних рис образника та жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. На початковому етапі дослідження спрямовувались на вивчення фізичного насильства, аналізувалися особливості чоловіків, що б'ють жінок, а також причини віктимної поведінки жінок. 
ТПсихологічні особливості жінок, що стають жертвами сімейного насильства:
Жінки, які стають жертвами сімейного наси¬льства, відчувають безпорадність, їх намагання обмежуються прагненням вижити. Становище в сім'ї пов'язане з низькою самооцінкою, почуттям провини. Симптоми їх стану відповідають діагнозу посттравматичного стресового порушення.
Віктимна поведінка формується ще в дитинстві. Дослідження показують, що жертви сімейного насильства часто були жертвами або свідками насильства з боку батьків, які мали надто консер-вативні установки щодо статевих ролей, і такі жінки ще дівчатками звикли бути залежними та пасивними, підкорюватись чоловіку. Дитячий досвід сформував враження, що підкорення є невід'ємною частиною життя жінки і що у близьких стосунках краще, на що можна сподіватися, — це зазнавати якнайменшої шкоди. 
Дослідження психологічних особливостей чоловіків, що ображають своїх жінок:
У різних дослідженнях наводяться певні риси, що характерні для чоловіків, які постійно обра-жають своїх жінок: дефектний Я-образ, неадекватна самооцінка, велика потреба у владі. В дослідженні Гольдштейна і Розенбаума показана значуща різниця між агресивними та неагресивними чоловіками в інтерпретації поведінки жінок як за¬грозливої для їх самооцінки. Таким чином, контролюючи жінку, вони намагаються підтриму¬вати свою самооцінку на певному рівні. Для них також характерні нерозвинені емпатія та комунікативні здібності. 
Дослідження, проведені в руслі індивідуально-психологічного підходу, вказують на відсутність певного специфічного профілю чоловіків, що б'ють жінок. На початковій стадії розробки проблематики сімейного насильства робилися спроби побудувати особистісний профіль чоловіків, які чинять фізичне насильство над жінками. Але численні дослідження не допомогли знайти пев¬ні патологічні риси, які були б притаманні всім піддослідним. Вони, як правило, не відрізняють¬ся від інших чоловіків з дисгармонійних сімей за шкалами ММРІ . Хоча у деякої частини з них спостерігаються такі особливості, як низький контроль імпульсів, депресивні стани, розлади уваги, певні органічні синдроми . Отримані да¬ні дозволяють зробити висновок, що психопато¬логія є передумовою, а не причиною формування образливої поведінки. 
Дослідження Розенбаума показують, що у чоловіків, які б'ють жінок, не розвинена, не диференційована статево-рольова ідентичність. Во¬ни мають низькі показники за шкалами як маскулинності, так і фемінності. Гіпермаскулінність чоловіка стає карикатурою на чоловічу силу, вона компенсує нерозвиненість і вразливість його внутрішнього світу. 
Чоловіки, що б'ють своїх жінок, мають кон¬сервативні установки щодо статевої ролі, згідно з якими маскулінність включає незалежність, компетентність, агресивність, домінантність і контроль. Всі ці особливості склалися на основі отриманого в минулому досвіду стосунків із батьками.
Вплив сімейних стосунків на становлення образливої поведінки в зрілому віці:
Висока кореляція спостерігається між образ¬ливою поведінкою у сім'ї та образами з боку батьків у дитинстві. Матері чоловіків, які били своїх жінок, в дитинстві вимагали від хлопчиків ди-сципліни, намагаючись запобігти покарань з бо¬ку домінантного та грубого батька. Мати контролювала емоції хлопчика, а батько показував взірець агресивної поведінки. З дитинства такі хло¬пчики звикли, що мати забезпечує спокій, регла¬ментуючи дії та почуття. І навіть у зрілому віці вони підсвідоме розраховують на захист з боку материнської фігури, якою може стати жінка. Коли їх охоплюють якісь неприємні почуття, особливо страх, вони розраховують на те, що жінка надасть їм внутрішній комфорт. Такі чоло¬віки потребують особливої уваги, їх очікування у близьких стосунках є надто високими та нереаль¬ними. Якщо ж вони не знаходять захисту та під¬тримки, на які розраховують, то починають гні¬ватись. Адже у дитинстві вони більше звикли до проявів гніву, ніж страху. У таких подружніх вза¬єминах деструктивна поведінка, створення напруження набагато переважують конструктивне спілкування та прояви теплоти і любові. 
Проблема чоловіків, які ображають жінок, поля¬гає у тому, що вони надто бояться виявити свій страх і через те втратити контроль. Образники не вирізняють своїх емоцій і всі негативні почуття (сум, образу, страх) виражають як гнів. Вони не знаходять у жінки захисту, який давала мати, і реагують таким чином, як це робив батько. Причина такого вияву емоцій — у тому, що страх, сум у свідомості згаданих чоловіків суперечить образу справжнього чоловіка і тому витісняється в підсвідоме. Невизнані емоції ховаються за лаштунками гніву і набувають аж надто маскулинного вигляду.
Мак Лелланд, орієнтуючись на психоаналіти¬чну концепцію, описав тип чоловіка (тип III), який задовольняє потребу у владі, здійснюючи контроль над іншою людиною. Такий спосіб реагування склався на основі фіксації на фалічній стадії психосексуального розвитку. Для представників типу III характерна поведінка, яку Вінтер описав як "синдром Дон - Жуана": чоловік постійно зваблює та кидає жінок. Специфічне змішання сексуального мотиву та мотиву вла¬ди спричиняє постійне коливання соціоемоційної дистанції між чоловіком і жінкою в діапазоні приближення-уникнення. Чоловіки описаного типу з дитинства винесли тривогу, яка виникала в близьких стосунках, і тепер бояться зміни дистанції. В шлюбі уникнення може відбуватися шляхом позашлюбних зв'язків або образ. На думку Даттона, образа виступає способом зміни поведінки та почуттів партнера, вона віддаляє від партнера, якнайкраще відповідаючи несвідомій потребі у контролі емоційної дистанції з ним. 
Піддослідні, що найсильніше демонстрували реакцію гніву на малюнок сімейного конфлікту в ТАТ, в інтерв'ю говорили про фізичні та психологічні образи з боку матері в дитинстві. Можна припустити, що причиною синдрому Дон-Жуана є спілкування з матір'ю на основі "подвійних зв'язків" (Г.Бейтсон), коли материнська турбота змішана з ворожістю. Вінтер вважає, що ця схе-ма характерна для патріархальних спільнот, в яких жінка займає пригнічену позицію і може спрямувати гнів без загрози для себе лише на одну чоловічу фігуру — на сина. Амбівалентність матері спричиняє амбівалентне ставлення її сина до своєї жінки.
Інші дослідження також дозволяють дійти висновку, що ображання хлопчика з боку матері є передумовою використання ним насильства у дорослому житті. Насильство з боку батька не справляє такого сильного впливу на подальшу поведінку дитини. В дослідженні Даттона чоловікам показували сцену сімейного конфлікту. Викликані ним змішані, амбівалентні почуття значимо корелювали з образами з боку матері у ди¬тинстві. Ображена матір'ю дитина відчуває без¬силля в своїх стосунках з дорослими. Однак до¬росла людина (чоловік) це почуття вже не може тримати в собі. Відчуваючи в близьких стосунках з жінкою тривогу та недовіру, чоловік використовує захисний механізм формування реакції: свідомо виявляє перебільшену силу та владу. Таким чином він намагається контролювати свої переживання. 
Останні дослідження показують, що образа з боку матері корелює з роллю образника для обох статей. Образа з боку батька спричиняє роль жертви. Варто зазначити, що спостерігання насильства у сім'ї справляє більш драматичний вплив на дівчинку, ніж на хлопчика. Образлива поведін¬ка чоловіка формується більше під впливом об¬ставин, що складаються в шлюбі.
Наведемо типові стратегії міркування жінок:
1)Бажання турбуватись про чоловіка: "Лише я можу врятувати його"; "Я потрібна йому"; "Якщо я все робитиму добре, це скінчиться".
2)Намагання бути терпимою до образ: "Я хо¬чу бути терплячою та доброю жінкою"; "Я обіцяла бути вірною"; "Він — найважливіша людина в моєму житті, моя половина до самої смерті".
3)Зменшення інтенсивності образ: "Насправді він ображає мене не так вже й часто"; "Я знаю, що він намагається не бити мене по обличчю"; "На щастя, він "відходить" дуже швидко".

Стратегії образливої поведінки в сім'ях:
Інтерпретаційні моделі для сімейного насиль¬ства будуються на основі теорії сімейних систем, теорії научіння , рационально-емоційної терапії. Патерсон описав сценарій, за яким розвиваються взаємовідносини у сім'ї, де чоловік б'є жін¬ку. Спочатку при наростанні напруження у
взаєминах жінка відповідає адекватно та афективно. Потім негативні дії дуже швид¬ко накопичуються і викликають ланцюгову реакцію, що веде до вибуху, після якого напруження спадає і настає спокій. Цей трифазний цикл створює атмосферу постійного очікування наростаючого "шквалу" образ. Низка актів насильства сприймається більш болісно, ніж окремі образи. Цикл повторюється завдяки третій фазі. "Штиль" після "бурі" фіксує ситуацію, закріплює підлеглу позицію жінки, тому що підкорення проявляється у "м'якій" формі. Динаміка розвитку взаємин на початку циклу більше залежить від реакцій жінки, а на подальших етапах її контролює чоловік. Дослідження Валкер показують, що насильство стає більш грубим, масивним, тобто охоплює більше аспектів життя, тяжіє до тотальності, а образлива поведінка, скоріше, закріплюється, ніж руйнується. 
Деякі дослідники вважають, що жінка певним чином "провокує" насильство, "відкривається" для образ, агресії з боку "завжди готового" до такої поведінки чоловіка. Але сам образник може використовувати спеціальні, знайомі йому тактики, щоб в свою чергу спровокувати залежну, підлеглу поведінку жінки, що передує його агресивній реакції.
Л. Берковіц вважає, що агресивні тенденції значною мірою стимулюються та підтримуються поведінкою жертви . Свої висновки він базує на більш загальній теорії агресії, що склалася в руслі теорії научіння Бандури . Останній вважає, що нейропсихологічна база для проявів агресії притаманна людині як біологічному виду, але люди не діють агресивно без певного "заохочення". Крім цього, важливим є фактор когнітивного контролю, що може протистояти або посилювати агресивні імпульси. 
Теорію научіння підтверджують результати експерименту Зільмана, в якому було отримано значущу кореляцію між провокацією та агресією. Інші дослідження в рамках теорії научіння також допомагають зрозуміти роль жертви у сімейному насильстві. Якщо жінку привчили не демонструвати біль, чоловік починає використовувати насильство як постійну стратегію у взаєминах. Один із типів жінок, яких б'ють чоловіки, Шейнес описав як "жіночу мазохістську особистість". В інших дослідженнях жінки в сім'ях з образливою пове¬дінкою характеризуються як надто сварливі та вимогливі. 
Однак спроби звинуватити жінку в насильст¬ві, що над нею скоюється, виявились невдалими, хоча й окреслили певний профіль, як і у випадку з профілем чоловіка-образника. Більше того, як у чоловіків, що ображають жінок, так і у жінок виявляються схожі особистісні характеристики: низька самооцінка, депресія, ворожість, імпульсивність, низький рівень розвитку комунікативних навичок.
Для науковців і психотерапевтів більш проду¬ктивним є не пошук винного, а комплексний аналіз сімейних стосунків, динаміки існування сім'ї, причин вибору ролі образника чи жертви.
Подальші дослідження показали, що у сім'ї, як правило, немає сталих позицій жертви та образника.
У 1978 році Стейнмец опублікувала працю "Синдром побитих чоловіків". Звісно, що насильство з боку жінок — не таке поширене явище, воно застосовується, зазвичай, з метою самозахисту. Стаття більшою мірою була спрямована на звернення уваги до феномена, що є паралеллю "синдрому побитих жінок". В цьому випадку головний акцент робиться на тому факті, що чоловік теж може переживати образу — не стільки фізичну, скільки психологічну. 
Дослідження сімейних взаємин свідчать, що жінка здатна мати досить велику владу над чоловіком і маніпулювати ним, підтримуючи за¬лежність від себе. Жіноча стать, у більшості своїй, є фізично слабшою, але її комунікативні навички, як правило, більш досконалі, що дає певні переваги над чоловіком. Через те позиція жертви та образника не така вже й ясна. В. Сатир описала навіть три ролі у класичній "подружній грі": жертва — переслідувач — рятівник. Причому, "граючи" у цю гру, члени подружжя можуть змінювати свої позиції. Навіть при вчиненні фізичного насильства чоловік може почувати себе як жертва неконтрольованих емоцій. Позиція переслідувача в подібній ситуації може комбінуватися з позицією жертви словесної образи, що не в змозі відстояти себе через брак вербальних засобів.

Система надання соціальної допомоги
Основним стратегічним завданням діяльності соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді - є робота з сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах, зокрема з причин насильства в сім’ї. Надзвичайно гостра актуалізація цієї проблеми полягає у її небезпечності, так як прояви насильства та жорстокого поводження з дітьми не лише руйнують відносини в родині, стають причиною фізичних та глибоких психологічних травм, а й виступають однією із передумов руйнації правових, моральних та духовних засад суспільства. Пріоритетними завданнями у здійсненні відповідних соціальних заходів є:
1. Раннє виявлення сімей, які опинились в складних життєвих обставинах з причин насильства в сім’ї та проведення соціального інспектування сімей даної категорії; 
2. Попередження виникнення складних життєвих обставин в сім'ї шляхом проведення роз’яснювальної роботи з батьками щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та профілактичної роботи в територіальних громадах столиці;
3. Комплексність в наданні соціальної допомоги (забезпечення доступності та якості надання індивідуальних та групових психологічних, юридичних, соціально –педагогічних та інформаційних послуг);
4. Здійснення соціального супроводу сімей, які опинились в складних життєвих обставинах з причин насильства в сім’ї;
5. Проведення навчань спеціалістів соціальної роботи, здійснення методичного супроводу діяльності, забезпечення фаховими методичними інструментаріями фахівців соціальної роботи, організація семінарів, круглих столів, проведення майстер-класів, тощо.  
В своїй діяльності при здійснені заходів з питань попередження насильства в сім’ї спеціалісти мережі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Києва керуються Законами України „Про попередження насильства в сім ї”, „Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”, Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та МВД України від 07.09.2009 р. № 3131/56 „Про затвердження Інструкції.. щодо взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних структурних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї”, Наказом від 16.01.2004 р. № 5/34/24/1 Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, МВС України, Міністерства освіти й науки України, МОЗ України „Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його здійснення” та іншими нормативно-правовими документами, які регламентують здійснення соціальної роботи щодо попередження насильства в сім’ї.  

Алгоритм дій спеціалістів соціальної роботи у випадках насильства в сім’ї:
- приймають інформацію про випадки вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення;
- протягом трьох днів з дня отримання інформації про випадки вчинення насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення повідомляють відповідний районний у м. Києві відділ у справах сім’ї, молоді та спорту , а у випадку вчинення насильства стосовно дитини – також у службу у справах дітей та органи внутрішніх справ;
- здійснюють соціальне інспектування сімей, де мають місце випадки вчинення насильства в сім’ї або в яких існує реальна загроза його вчинення;
- забезпечують надання особам, які постраждали від насильства в сім’ї , психологічної, соціально-педагогічної, соціально-економічної, інформаційної, соціально-медичної та юридичної допомоги;
- організовують соціальну роботу з конкретним випадком та здійснюють відповідні заходи міжвідомчої взаємодії (готують офіційні листи та запити до відповідних структурних підрозділів районної державної адміністрації, інших установ та організацій, ведуть телефоні перемовини, в разі потреби організовують колегіальні мультидисциплінарні засідання по вирішенню складних справ клієнтів, за необхідністю скеровують членів сімей, постраждалих від насильства в сім’ї на тимчасове проживання та проходження реабілітації в заклади соціального обслуговування);
- здійснюють соціальний супровід сімей де мають місце випадки вчинення насильства в сім’ї або в яких існує реальна загроза його вчинення.

У випадках жорстокого поводження з дітьми:
- здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
- терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною або реальної загрози його вчинення;
- у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу дітям, які постраждали від жорстокого поводження;
- надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-педагогічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ ПІД ЧАС СПІЛКУВАННЯ З КРИВДНИКОМ
Під час спілкування з кривдником працівник міліції не повинен: 
- застосовувати жорсткі правові заходи (за виключенням тих випадків, коли існує реальна загроза його життю та здоров`ю);
- підвищувати голос під час розмови.
Слід враховувати, що часто кривдник говорить голосно або кричить і провокує на подібний тон працівника міліції. Разом з тим, застосування жорстких правових заходів і підвищення голосу представником правопорядку зайвий раз переконають домашнього насильника у слушності його дій та переконань (наприклад, хто має владу, той і керує; проти слабкішого варто застосовувати насильство тощо). У результаті такого втручання кривдник не тільки нічого не навчиться, але й може погрожувати жертві помстою. Отже, за неправильних дій працівника міліції, втручання може мати негативні наслідки: кривдник може переконатися у власній правоті, а жертва стане ще більше заляканою та втратить останню надію на допомогу з боку правоохоронних органів. 

При спілкуванні з кривдником працівник міліції повинен:
- спочатку представитися;
- розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість;
- звертатися до кривдника виключно на "Ви";
- довести до відома кривдника, що існує Закон, представником якого у даному випадку є міліціонер;
- дотримуватися позиції: "Я просто виконую свої обов'язки. Ви порушили Закон, що має певні юридичні наслідки, і Ви будете за це відповідати". 
За таких обставин кривдник усвідомить, що його агресивна поведінка виходить за межі внутрішньосімейних стосунків і на боці жертви – держава. Процедура втручання має бути для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність. Головна ідея втручання - у присутності винуватця насильства окреслити серйозність ситуації, сприяти зменшенню у винуватця почуття безкарності, що надалі може привести до припинення ним агресивних дій.
Такий підхід також виступає у захист жертви, адже в такому випадку вона не має відношення до подальших дій міліції
Винуватець насильства в сім’ї має отримати чітку інформацію про те, що:
- Застосування різного роду насильства до інших має ознаки злочину, що переслідується законом.
- Його поведінка фактично вже потрапила до поля зору захисників закону.
- Закон на боці потерпілого, жертву охоронятимуть і вона отримає необхідну допомогу та підтримку.
- Його поведінка не має жодного виправдання і він буде нести за це відповідальність.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ ПІД ЧАС СПІЛКУВАННЯ З ЖЕРТВОЮ
Жертви насильства на момент втручання перебувають у стані сильного стресу, зумовленого пережитим страхом і стражданнями, а до того ще й невизначеністю фіналу даної ситуації. Отже, не можна розраховувати на те, що жертви зможуть повністю почути, усвідомити та запам`ятати те, що їм говорять 
Під час розмови з жертвою насильства необхідно її заспокоїти, для чого потрібно:
- співбесіду з жертвою насильства проводити наодинці;
- не уникати погляду жертви;
- дати знати жертві насильства, що Ви бажаєте її вислухати.
- дати знати жертві насильства, що Ви маєте досвід у вирішенні подібних проблем;
- не переривати розповідь, посилаючись на брак часу;
- завірити жертву насильства у конфіденційності бесіди;.
- ставити запитання так, щоб на них можна було б дати декілька варіантів відповідей.
- задавати прості, прямі запитання, що не містять критичних або суб'єктивних суджень;
- не заперечувати факту насильства;
- не висловлювати підтримки, якщо жертва говорить, що «сама винна»;
- не зменшувати серйозності насильства;
- зберігати спокійну і неосудливу манеру поведінки;
- співчувати жертві насильства, віддавати належне її почуттям;
- підкреслити, що ніхто не заслуговує на таке поводження, що жертва вже сама зробила перший крок для зміни ситуації на краще.
- допомогти їй скласти план забезпечення власної безпеки.
- відразу записати її на прийом у свому відділку.
Надати жертві моральної підтримки, застосовуючи, наприклад, такі висловлювання:
- Насильство в сім'ї - це також злочин.
- Ви не самотні, допомога - поруч.
- Ви перебуваєте під захистом Закону.
- Ви заслуговуєте на краще поводження.
- Ви можете контролювати тільки власні дії.
- Усі мають право на вільне від насильства життя.
- Я розумію, що Ви говорите правду.
При спілкуванні з жертвою потрібно:
- Виявляти повагу і розуміння, адже рішення про виклик міліції є спробою протистояти агресивності кривдника, а така спроба дуже часто здійснюється в ситуації крайньої небезпеки.
- Звертати увагу на усі сигнали, що можуть свідчити про застосування насильства, наприклад: сліди побиття, ознаки переляку, жаху, тремтіння рук або навіть всього тіла, емоційна неврівноваженність, роздратування, плач, апатія.
- Переконати жертву в тому, що Ви перебуваєте тут з метою допомогти їй.
- Уважно вислухати розповідь про перебіг інциденту.
- Чітко назвати те, що відбулося, насильством. Дуже важливо, щоб жертва дізналася, що усе, пережите нею, є застосуванням щодо неї насильства, а не певним конфліктом, котрий можна розв'язати, змусивши винуватця пообіцяти виправитися.
- Відзначити, що насильство в сім'ї вважається серйозною проблемою і часто має ознаки злочину.
- Сказати, що ніхто не має права застосовувати насильство до інших людей і, що виправдати насильство нічим не можна.
- Переконати жертву, що вона не винна у тому, що сталося. За насильство відповідає той, хто його чинить. Варто зважати на те, що жертву домашнього насильства упродовж багатьох років піддають специфічній психічній "обробці", мета котрої - переконати жертву в тому, що насильство в сім’ї - це їхня провина, що на краще вони не заслуговують, бо «роблять все не так».
- Забезпечити жертву конкретною, краще письмовою інформацією про те, де і яку допомогу вона може отримати, залишаючи їй на власний розсуд прийняти рішення щодо того, коли і в який спосіб шукати допомогу. Але слід переконати її, що чим швидше вона це зробить, тим раніше буде покладено край її стражданням. Обов'язково потрібно наголосити на існуванні різноманітних можливостей отримання допомоги.
Під час розмови з жертвою насильства не можна: 
- Виявляти нетерплячість, роздратування.
- Обтяжувати її відповідальністю за те, що трапилося.
- Ставати на бік винуватця насильства.
- Легковажно ставитися до факту вчинення насильства.
- Виявляти сумнів щодо правдивості свідчень жертви.
- Умовляти жертву насильства примиритися з ситуацією.
- Умовляти її до зміни поведінки, як гарантії припинення насильства.
- Відмовляти в допомозі до моменту подання заяви про злочин.
- Говорити , що вона мусить сама собі зарадити у даній ситуації.


Додаток
Перелік стверджень для визначення ймовірності провокуючої поведінки

1.Часом я не можу побороти бажання зашкодити комусь. 
2.Люди, які постійно дратують мене, варті того, щоб їм дали щигля по носі. 
3.Якщо для захисту своїх прав потрібно застосувати фізичну силу, я її застосовую. 
4. Я знаю людей, здатних довести мене до бійки. 
5.Якщо я не схвалюю вчинки інших людей, даю їм це відчути.
6.Часто я не погоджуюся з людьми. 
7.Не можу утриматися від суперечки, якщо люди не погоджуються зі мною. 
8.Я вимагаю, щоб люди поважали мої права. 
9.Якщо хтось дратує мене, я готова(ий) висловити усе, що про нього думаю. 
10.Коли на мене кричать, я теж кричу у відповідь. 
11.До сварки я вдаюся тільки від злості. 
12.Часто, погрожуючи людям, я не збираюся приводити погрози у дію. 
13.У суперечці я часто підвищую голос. 
14.Іноді можу поширювати плітки про людей, яких не люблю. 
15.У роздратуванні я гримаю дверима. 
16.Від злості я іноді буваю похмурою(им). 
17.Я ображаюся, якщо виходить не по-моєму. 
18.Можу пригадати випадки, коли я була(в) настільки злою(им), що ламала(в) першу-ліпшу річ. 
19.Іноді я виявляю свій гнів у тому, що стукаю по столу. 
20.Я легко дратуюся, але легко й заспокоююся. 
21.Я більш дратівлива(ий), ніж здається. 
22.Мене охоплює лють, коли з мене кепкують. 
23.Іноді люди дратують мене лише своєю присутністю. 
24.Часто я відчуваю себе “пороховою” діжкою, готовою вибухнути. 
25.Іноді я відчуваю, що готова(ий) першою(им) розпочати бійку. 
26.Я можу грубіше ставитися до людей, які мені не подобаються. 
27.Останнім часом я стала(в) занудною(им). 

ПАМ ЯТАЙ!!!
Якщо існують проблеми в родині, ви страждаєте від фізичного, психологічного, сексуального чи економічного насильства в сім ї – не залишайтеся самотніми, шукайте допомоги.
Кожна людина має право на захист свого життя, честі та гідності і ніхто не має права знущатися над Вами. 
Звертайтесь за допомогою сьогодні і не ждіть завтра.

Зателефонуйте на Всеукраїнську гарячу лінію по захисту прав жінок та дітей від насильства 0 800 500 335 або 386 ( безкоштовно з мобільного МТС)
Зверніться до мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.