Головна > Новини > Гортаючи сторінки історії Соціальної служби столиці

Гортаючи сторінки історії Соціальної служби столиці

Створення першої служби. «Ми все створювали з нуля».

Київський міський центр соціальних служб виступив з ініціативою створення у Фейсбуці сторінки «Музей Соціальної служби м. Києва» з нагоди 30- річчя створення першого закладу, що був попередником сучасного міського центру. Ідейним натхненником музею став методист Київського міського центру соціальних служб, Заслужений працівник соціальної сфери України, Майстер соціальної роботи Леонід Крисов: «Це наша мала історія, яка іде поруч з історією нашої країни, нашого міста. Створенням Музею ми хочемо показати, що соціальна служба, це організація, яка має свій шлях та розвиток, на якому зустрічалися і перетиналися цікаві постаті».

Ми будемо поступово знайомити тут з найбільш знаковими історичними матеріалами, але на сторінці «Музею» буде представлений повний обсяг інформації. Старт сторінки відбудеться пізніше.

В рамках рубрики «Цікаві зустрічі» нещодавно ми спілкувалися із заступником генерального директора Центру «Соціальна служба для молоді м. Києва» Євгеном Володимировичем Бєлоножко, який стояв у витоків створення першої соціальної служби:

«Коли у 1992 році я був призначений заступником генерального директора у соціальну службу (це зараз звучить помпезно, насправді по суті я був хорошим менеджером, «старшиною у підрозділі») взагалі не було ніякого досвіду здійснення соціальної роботи. Ми орієнтувалися на молодь. Профспілки не працювали, «комсомольська» лінія вже не існувала. Ми все створювали з нуля. Робили ремонт (ми працювали тоді у приміщенні на вул. Б. Хмельницького, 44), набирали людей. У нас не було часу і можливості їздити і дізнаватися чужий досвід, нам треба було вже починати працювати. До нас прийшли люди, які до цього були співробітниками «Психологічного консультативного центру» та мали досвід консультування молодих пар перед вступом у шлюб. Фактично у нас став психологічний центр з функцією соціальної підтримки. Моїм завданням було підтримувати ініціативи співробітників. А працювали усі з натхненням, «з душею», підходили до роботи неформально.

Ми були командою однодумців, а міська влада нас підтримувала.

У нас було 2 основні форми роботи: консультування та тренінги. Щодо консультування, то у нас був постійний живий потік молодих людей. Ми підтримували їх у внутрішньому становленні, самосприйнятті. І робили це добре. Серед тренінгів найбільший соціальний ефект мав проект PRH, що був спрямований на розвиток особистості. Ця програма для мене-приклад того як психологія повинна використовуватися у соціальній роботі. Також ми багато працювали зі студентами – випускниками різних спеціальностей.

2 роки моєї роботи – це був своєрідний інкубаційний період Служби. Пізніше Олександр Кузьменко, який потім очолив Службу, зробив надважливе-організував зв’язок з районною ланкою, створив інформаційне поле, що потрібно було для розвитку і масштабування роботи; він інтегрував діяльність служби в загальноміські проекти.

Відповідаючи на питання, «що дала мені соціальна служба?», то розумію, що потім протягом всього професійного життя я втілював ідею необхідності поєднання роботи психолога з роботою соціального працівника для реальної і ефективної допомоги людям «в полі». Так під час «Майдану» ми працювали з людьми з ПТСР, допомагали з вирішенням їх побутових питань. Далі, у 2014 році цей підхід використовувався при нашій взаємодії з ветеранами. У колі моєї уваги були і є також питання допомоги психічнохворим людям. Якби я не працював у соціальній службі я б не усвідомлював цей необхідний партнерський зв’язок.

Згодом розуміючи потребу підготовки таких фахівців у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченками, де ми готували психологів фактично спираючись передусім на практику соціальних працівників.

Підсумовуючи, скажу, що вся мудрість у тому, щоб усвідомлювати власний шлях. Бачу перспективу роботи сучасної Соціальної служби м. Києва у організації підвищення кваліфікації співробітників формуючи знання, навички, а головне правильне відношення до отримувачів послуг, а також у колективі. Всі повинні бути в безперевному процесі професійного зросту та розвитку, щоб та оперативно та комплексно реагувати на час та потреби людей».

З Ларисою Остролуцькою в пошуці ідей розвиткуІдейний натхенник музею Леонід КрисовЄвгеній Володимирович БілоножкоПід час спілкування